«І зітреться час»
Настане день, світ впаде в очах,
Ти трима мене, не відчуваєш страх,
Як бути невільною птахою в клітці,
Не чути природного співу у лісі.
Я хочу напитись водиці від горя,
Зливаючи сльози із подихом моря,
Змити кохання, що стало обманом,
«Прикласти» розлуку до свіжої рани.
Забути тебе і перший наш день,
Не чуючи в сердці сумних пісень,
Розправити крила у чистому небі,
Взлетіти у вирій мов білий лебідь.
І в останню мить, біля моїх ніг,
Я відповім тобі, як ніколи «ні»,
Час мине... Він змінить нас,
У мене буде другий вальс.
Ах, карі очі, темні брови,
В них наче льється чорне море,
Як їх побачу, млію сонцем,
Що ніжно пальці нам лоскоче.
Ах терпкі губи, смаком чері,
В них наче криється наш вечір,
Палкі вуста в червонім соку,
Я лиш тебе кохати зможу.
Ах, ті обійми мов калина,
В ній наче стежка уповита,
І та лоза коханням зветься,
Що почуттями довго в’ється.
«Казкова ніч»
Мені наснився сон у казкову ніч,
Як вітер із снігом щось шепотів,
Усміх дітей, що лунав мелодійно,
Палав у сердцях, святково торічно.
Пахощі лісу вкрились дібровою,
Змітавши сліди білою ковдрою,
Проміжок світла повного місяця,
Шлях простяга, де затишок віється.
І вічний ліхтар виставу осяє,
Де подих зими, перлини кружляє,
Падають дзвінко немов на різдво,
Тануть згорнувшись в теплу долонь.
Суворий дідусю багатий на мандри,
Стуком у двері, до нас величавить,
Закуток світу лишає на вікнах,
ТЕ ЩО ПОБАЧИВ, ІЗ ВІТРОМ В ОБІЙМАХ.
«Забуті люди»
Згасли теплі сни, наче ліхтарі,
Мене окутав холод від твоїх обійм,
І зима відрання, вкрила очі правди,
Не шукай мене у шляху блукавим.
Згасли ясні дні, наче вічна ніч,
Запалився вогник, що черпає біль,
Нас тримає час, ми того не варті,
Вже останню ноту у житті зіграли.
Хай у синім морі розійдутся долі,
Не чекай мене у важкім болоті,
І гарячий попіл розвіється вітрами,
Відпусти... не змушуй нас страждати.
Хай солодкий слід на твоїх вустах,
Забуває мить як суцільний крах,
І нову сторінку розгорне світанок,
Ми одвічні теми, між двома світами.